Любов властива всім нам, любов – це природний стан людини. З іншого боку, середня сучасна людина настільки далеко відійшла від свого природного стану, що любові в ній залишилося мало. А слово «любов» в мові збереглося. Ось і називають ним будь-яку прихильність.

Любов належить до духовної сфери нашого життя. А духовне вивчене нами лише частково. Ніхто не може сказати, що знає про любов все. Але, тим не менше, відомо багато властивостей любові, деякі закономірності її зміцнення і зникнення. І знання вже цих окремих якостей любові є великою цінністю для тієї людини, яка хоче любити і бути любленою.

Мета проекту: розвинути в кожного свідомого українця любов до ближнього, до своєї Батьківщини! 

Завдання проекту:

-            Розробити тренінгові заняття на тему: «Навчись любити ближнього»

-            Провести благодійні акції «Подаруй любов дитині»

Терміни реалізації проекту: підготовка – 1 тиждень (16.02.2015 – 20.02.2015); проведення – 1 квітня – 30 квітня 2015р.

Анотація проекту. Проект спрямований на усвідомлення значення любові в житті людини і її вплив на стосунки в соціумі.

Проектом передбачено:

1.           Проведення тренінгових занять для школярів 5-7 класів на тему «Навчись любити ближнього».

2.           Проведення благодійних акцій «Подаруй дитині любов».

Очікувані результати:

1. Формування у школярів почуття любові до ближнього та своєї Батьківщини.

2.     Формування національної свідомості у школярів.

             Цільова аудиторія: школярі 5-7 класів ЗОШ України та їхніх батьків.

      Кадрове забезпечення проекту: студенти фізико-математичного та психологічного факультету, жителі міста, які допоможуть у втіленні проекту в реальність.
Перспективи розвитку проекту – це інші благодійні акції щодо розвитку в громадян любові до ближнього  свого та до своєї Батьківщини, святкування Дня дитини.
          Ресурсне забезпечення проекту: Інтернет-ресурси, діаграми, презентації, банери, буклети, брошури та ін.

Українська хартія вільної людини

2. Бути українцем

Національна і культурна приналежність людини є значною мірою результатом духовного зусилля. Сучасне поняття «бути українцем» передбачає кілька рівнозначних напрямів праці над собою. Перше і найважливіше: потрібно плекати національну гідність. Не шукаймо винних у власній долі. Будьмо сильним народом і пам’ятаймо як про переможні, так і про трагічні сторінки. Не забуваймо про ті вчинки, коли ми свідомо чи несвідомо чинили кривду іншим народам. Не плекаймо зла й ненависті за свідомі та несвідомі кривди проти нас.

«Бути українцем» має означати подолання багатьох травм, страхів і стереотипів. Не треба оцінювати себе крізь уяву інших народів і бути надміру залежними від чужих похвал і образ. Не треба ані вивищувати, ані принижувати себе перед іншими культурами. Не треба насміхатися з рідного. Не треба виправдовувати власну бездіяльність непереборними обставинами, плекаючи лінощі, заздрість і «гординю в приниженості», які дуже часто є нашими найгіршими національними вадами. Водночас сучасне поняття української нації виходить за етнічні межі і є явищем політичним, яке стосується й охоплює кожного українського громадянина.

Бути українцем означає усвідомлювати свою причетність до України і розвивати інтелектуальну, духовну та політичну україноцентричність: внутрішню — ту, яка постає з особистого зусилля кожного з нас, — єдність нашого народу, його земель, культури, історії і майбутнього. Бути українцем означає володіти українською мовою або прагнути до оволодіння нею: не лише мова робить з нас українців, але саме та колосальна енергія, яка походить від особистого зусилля дбати про українську мову, навчитися і спілкуватися нею, й перетворює нас із населення в єдиний народ.

Бути українцем означає не допускати національного подріблення. Не існує ані галицького, ані донецького, ані одеського, ані київського народів. Існує єдиний український народ на всьому просторі своєї території. Наші місцеві відмінності не створюють відцентрової енергії. Не слід ані переоцінювати їхнього значення, ані штучно загострювати їх: наші регіональні особливості не перетворюють нас на різні народи, а лише збагачують національну спільність. Світове українство є ще одним виміром нашого буття. Ми повинні мислити світовими категоріями сприйняття українства й застосовувати їх у політичному, економічному та культурному житті нашого регіону, Європи і планети.

4. Любити

Нам потрібна докорінна зміна ставлення один до одного. Любити означає бажати ближньому добра. У понятті «любов» ми виокремлюємо національний, соціальний і культурний смисл. Для нашого суспільства «любити» насамперед означає виявляти толерантність до політичних і культурних поглядів, етнічної, релігійної та мовної приналежності інших співвітчизників, чий досвід і особиста історія, безумовно, різняться.

Толерантність є однією з найвищих ознак культури вільної людини, яка, додержуючись своїх принципів, визнає й приймає право іншого на інакшість. Толерантність водночас не означає безпринципності: вона не дає визнання і виправдання тим, хто свідомо діє проти нашої держави, прагнучи її розколу чи занепаду, як і тим, хто переступає межі моралі.

Наша любов означає спільне національне утвердження української мови, яка й визначає обличчя України та нашого народу у світі. Вона передбачає безумовну повагу до прав російськомовного українства і суворе додержання прав усіх національних громад нашої держави.

Любити означає не допускати будь-яких виявів ксенофобії, расизму, шовінізму, нацизму і сталінізму як найбрутальніших форм людської, національної, політичної, культурної і соціальної нетерпимості. Любити означає відновлювати зв’язок поколінь в Україні, коли старші, навіть не поділяючи форм життєвого чи творчого пошуку молодших, підтримують їхній рух на нових шляхах.

Любити означає й те, що кожне наступне покоління з мудрістю ставиться до реалій своїх попередників і не прагне звести порахунки, але продовжити те, що є спільним надбанням і добром.

Любов до України — це примирення ветеранів війни: українських повстанців і радянських військовослужбовців. Любити означає додержуватися національного погляду на власне минуле. Бажання любити має допомогти накласти мораторій на «історичні війни», провоковані ззовні.

Любов — це зусилля соціальної справедливості, спрямоване на подолання прірви між багатими і бідними. Любити означає підтримувати непорушний духовний зв’язок між українськими церквами, чиїм головним призначенням є служіння Богові й українському народові.

9. Бути успішною державою

Успіх нашої держави має насамперед полягати у подоланні соціальної відчуженості між людьми. Ми повинні домогтися відновлення демократичного управління, порушеного сьогодні. Ми зобов’язані повернути справжній парламентаризм, якого нині не існує.

На роки вперед ми, українські громадяни, повинні забезпечувати регулярну зміну влади, щоб прищепити їй чітке розуміння про її підпорядкованість людям. Це можливо лише за умови свободи слова і демократичних прав, які треба захищати постійно.

В Україні має бути реалізований базовий принцип: держава не заважає своїм громадянам, створює вільні умови для тих, хто працює, та захищає найбідніших. Успіх нашої держави залежить від «реформ справедливості» — зміни судової гілки влади і правоохоронних органів. Люди повинні нарешті встановити справедливість у державі.

Успіх нашої держави залежить від «реформ життя» — зміни системи освіти і системи охорони здоров’я. Нам потрібен свій цілісний і захищений гуманітарний простір. Нам потрібна докорінна реформа місцевого самоврядування і регіонального розвитку. Наш успіх залежить від вільного функціонування внутрішнього ринку, захисту громадянина в економіці та бізнесі, розвитку малого і середнього підприємництва, максимального спрощення дозвільної і регуляторної систем.

Успіх нашої держави залежить від подолання економічних передумов корупції. Успіх нашої держави залежить від формування політичних партій, які діятимуть на ясних ідеологічних засадах і чий розвиток та позиція залежатимуть від волі людей на місцях, а не тільки від одноосібних проектів.

Успіх нашої держави залежить від виховання влади, яка розумітиме значення й усвідомлюватиме важливість національних цінностей та об’єднання всіх громадян країни.

БЕСІДА ДЛЯ БАТЬКІВ

«Виховання патріотизму у дітей»

Одним із найсуттєвіших показників

моральності людини є патріотизм.

Патріотизм (грец. paths — батьківщина) — любов до Батьківщини, відданість їй і своєму народу.

   Без любові до Батьківщини, готовності примножувати її багатства, оберігати честь і славу, а за необхідності — віддати життя за її свободу і незалежність, людина не може бути громадянином. Як синтетична якість, патріотизм охоплює емоційно-моральне, дієве ставлення до себе та інших людей, до рідної землі, своєї нації, матеріальних і духовних надбань суспільства.

   Патріотичні почуття дітей шкільного віку засновуються на їх інтересі до найближчого оточення (сім'ї, батьківського дому, рідного міста, села), яке вони бачать щодня, вважають своїм, рідним, нерозривно пов'язаним з ними. Важливе значення для виховання патріотичних почуттів  має приклад дорослих, оскільки вони значно раніше переймають певне емоційно-позитивне ставлення, ніж починають засвоювати знання.

   Патріотизм як моральна якість має інтегральний зміст. З огляду на це в педагогічній роботі поєднано ознайомлення дітей з явищами суспільного життя, народознавство, засоби мистецтва, практична діяльність дітей (праця, спостереження, ігри, творча діяльність та ін.), національні, державні свята.

Пригадайте, шановні батьки, прислів’я про родину.

Саме в родині  закладаються засади патріотично – моральної  та  національної свідомості: в ході щоденного життя, в його радостях і смутках зароджується взаємоповага між людьми, любов, симпатія. При цьому важливо,щоб дитина навчилася не тільки брати, але й віддавати любов,турбуватися про  рідних з дитинства, бути уважною до близьких людей.

Ми навчаємо дитину з перших років життя любити батьків, допомагати їм.  Однак для того щоб  ці         почуття стали початком любові до Батьківщини,  важливо ознайомлювати дітей із роллю батьків , як громадян, працівників, що вносять свій вклад в майбутнє нашої країни. Це можуть бути спільні з дітьми прогулянки містом, де батьки звернуть увагу дітей на чистоту або забрудненість міста, бесіди з дітьми про  необхідність берегти природу рідного краю, задля збереження здоров"я та життя свого ,  в першу чергу,  та рідних. Це може  бути спільна праця біля подвір"я: висадка дерев, квітів, – прибираємо, прикрашаємо  – робимо разом наше місто чистим, гарним; Розповіді батьків про свою роботу, яку користь вони приносять суспільству дають можливість дітям усвідомити значення кожного в розвитку рідної держави, краю.

Виховний вплив  батьків на дітей постійний. Вони впливають навіть тоді, коли нічого не роблять спеціально – просто своїми вчинками, прикладом, висловлюваннями тощо. Наслідуючи батьків, як найближчих і найбільш авторитетних людей, дитина засвоює норми поведінки, ставлення до  природи, до людей, що оточують, до рідного міста.

 Основними напрямами патріотичного виховання є:

— формування уявлень про сім'ю, родину, рід і родовід;

— краєзнавство;

— ознайомлення з явищами суспільного життя;

— формування знань про історію держави, державні символи;

— ознайомлення з традиціями і культурою свого народу;

— формування знань про людство.

   Для патріотичного виховання важливо правильно визначити віковий етап, на якому стає можливим активне формування у дітей патріотичних почуттів.

   Цілеспрямоване патріотичне виховання повинно поєднувати любов до найближчих людей з формуванням такого ж ставлення і до певних феноменів суспільного буття. З цією метою факти життя країни, з якими ознайомлюють дітей, ілюструють прикладами з діяльності близьких їм дорослих, батьків залучають до оцінки суспільних явищ, спільної участі з дітьми у громадських справах.

Діти повинні знати, що люди, які мають спільну батьківщину, — це народ, а ті, що народилися і живуть в Україні — український народ. У народі з роду в рід передаються мова, пісні, повага до старших, любов до дітей і рідного дому. Формування у дітей уявлень про історію рідного міста (села), походження його назви і назв вулиць, географічні та історичні пам'ятки рідного краю.

      Діти мають поступово усвідомлювати, що моральний аспект патріотизму полягає і в розвитку національної економіки (це нові робочі місця, заробітна плата працівникам, доходи бюджету, раціональне використання яких робить життя у рідній країні достойним), і в підтримці національного виробника, і в економічній, господарській порядності власників підприємств, і в розвитку меценатства тощо.

   Важливим напрямом патріотичного виховання є прилучення до народознавства — вивчення культури, побуту, звичаїв рідного народу.

   Значну роль у вихованні дітей відіграють народні традиції — досвід, звичаї, погляди, смаки, норми поведінки, що склалися історично і передаються з покоління в покоління (шанувати старших, піклуватися про дітей, відзначати пам'ятні дати тощо). З традиціями тісно пов'язані народні звичаї — усталені правила поведінки; те, що стало звичним, визнаним, необхідним; форма виявлення народної традиції (як вітатися, як ходити в гості та ін.).

   Прилучаючись до народознавства, діти поступово утверджуватимуться у думці, що кожен народ, у тому числі й український, має звичаї, які є спільними для всіх людей. Пізнаючи традиції, народну мудрість, народну творчість (пісні, казки, прислів'я, приказки, ігри, загадки тощо), розширюючи уявлення про народні промисли (вишивка, петриківський розпис, яворівська іграшка), вони поступово отримують більш-менш цілісне уявлення про втілену в художній і предметній творчості своєрідність українського народу. Водночас у дітей розширюються знання про характерні для рідного краю професії людей, про конкретних їх представників. При цьому потрібно не стільки піклуватися про збагачення знань, скільки про їх творче засвоєння, розвиток почуттів дітей.

   Сучасні концепції національного виховання наголошують на важливості національної спрямованості освіти, її органічної єдності з національною історією і традиціями, на збереженні і збагаченні культури українського народу.

  Національне самовизначення особистості (віднесення себе до певної нації, відданість їй, любов та інтерес до всього національного) за такої умови не перероджується в національний егоїзм і негативне ставлення до інших націй, адже людина, яка має високу національну свідомість, поважатиме й інший народ.

   Головним завданням національного виховання дітей шкільного віку є формування основ національної самосвідомості — відчуття належності до певної нації, яка виявляється в етнічному самовизначенні (віднесенні себе до певної етнічної групи). Основою національної самосвідомості є національні почуття — комплекс емоцій, які фіксують суб'єктивне ставлення людей до своєї нації, її потреб і норм життя, а також до інших народів.

   Формування патріотичних почуттів дітей шкільного віку має поєднуватися з вихованням їх у дусі миру. Адже глобалізація, зростання відкритості суспільств актуалізує ідею планетарності, вселяє багатьом людям відчуття того, що вони є жителями Землі. За даними Всесвітньої організації з дошкільного виховання (ОМЕР), представники різних країн змістом мирних відносин між людьми вважають:

   а) любов і повагу до ближнього, щирість, співпереживання, привітність, розуміння, вміння допомагати тим, хто потребує допомоги;

   б) дотримання прийнятих у суспільстві моральних норм, протидію злу без виявлення агресивності;

   в) почуття солідарності та відповідальності стосовно інших.

   Успіх національного виховання значною мірою залежить від національної та міжнаціональної культури батьків і педагогів.

   Спрямованість морального виховання на загальний особистісний розвиток дитини, його неперервність у педагогічному процесі, багатоманітність напрямів і методів вимагає високої професійної та моральної культури вихователя, гуманістичної спрямованості його педагогічної діяльності, вміння розуміти дитину і діяти спільно з нею. Результатом такої роботи може стати вищий рівень моральної вихованості дітей — здатність до морального самовдосконалення, усвідомлена потреба в ньому.

БЕСІДА ДЛЯ БАТЬКІВ

«Людина починається з добра — Батьки і діти»

Людина починається з добра,
Із ласки і великої любові.
Із батьківської хати і двора,
З поваги, що звучить у кожнім слові.

Справжня людина, за глибоким переконанням  народу — це людина добра і мудра, щира і сердечна, щедра і світла, яка вміє любити і співчувати, захистити і приголубити, поважати і порадити, людина з добрим серцем і світлою душею. Тому з  дитинства дітям прищеплюють любов до всього живого, розказують про добрих звірят і чарівних пташок, гарних метеликів і комашок, які роблять тільки добрі вчинки. Дитина з радістю сприймає ці добрі і лагідні образи звірят і тягнеться до них з великою цікавістю. У дитини виникає природна потреба їх захистити, турбуватись про їхню безпеку. 

Дитина замислюється над тим, що бачить навколо себе, ловить кожне слово дорослих і вбирає своїм серденьком ту мораль, яку сповідують дорослі члени родини, батьки, старші брати та сестри. Там, де прищеплюють любов до всього живого, де нема насильства, дитина виростає захисником, доброю людиною, бо живе серед любові і ласки, серед краси і казки. Це дуже важливо, бо все починається з дитинства. Як каже народна мудрість: «Посієш вчинок — пожнеш звичку, посієш звичку — пожнеш характер».

Як же важливо сіяти у дитячих душах добрі звички, прищеплювати бажання робити добрі вчинки, щоб вони виросли добрими і мудрими, справжніми хорошими людьми. Тому й виховує народна педагогіка наших дітей на розумних і мудрих казках, на гарних прикладах, які прищеплюють дітям високу мораль, найкращі риси характеру, любов до своїх батьків, до всього живого, повагу до старших.

В казці завжди перемагає добро над злом, і діти вже знають, що будь-яке зло наказується і не прощається. І назавжди запам’ятовують, що доброму бути краще у цьому світі. «Доброму все добре» — каже народна мудрість, а «Сердите не буває сите». І дуже важливим у родинному вихованні є те, щоб на виховання дітей всі члени сім’ї мали одну думку, дотримувались однакових поглядів. Та коли цього нема, то виходить, як у тій байці «Лебідь, Рак та Щука», коли кожен хоче бути єдиним авторитетом для дитини, а злагоди нема, то й нема справжнього виховання, немає толку. Там частенько бувають чвари і сварки. У такій сім’ї згодом не буде авторитетом ні тато, ні мама, а дитя виросте жорстоким. І не дивуйтеся, коли дитина вас обох перестане згодом слухати і зневажатиме.

Народна мудрість каже, що в людини є три нещастя у цьому світі: смерть, старість і лихі діти. А й справді. Смерть — невідворотня, вона скрізь дістане, наздожене і від неї ніде не сховаєшся. Старість теж дожене у свій час і нікуди від неї не дінешся. Та ці нещастя не лякають людину, бо все природньо і обов’язково. Але от лихі діти — це кара господня для всіх батьків. Але ж цього можна уникнути, якщо виховувати справжніх і добрих дітей, віддаючи їм весь жар своєї душі, увесь талант вихователя, який є у кожного, оте батьківське тепло і доброту, яка у кожному серці бринить срібним джерельцем.

Так це велика щодення праця без вихідних і свят. І де б ви не були, яку б почесну посаду не обіймали, яку б важливу роботу не виконували, пам’ятайте, дома на вас чекають ваші діти, які вас люблять такими, які ви є, без прикрас, з вашими недоліками і вадами, вони хочуть спілкування, вашої ласки, доброти, теплого слова, а, може, просто притулитись до плеча і помовчати… Пам’ятайте, немає вищого обов’язку і покликання, як ваші рідні діти!

Ви для своїх дітей найрідніші, найкращі, вони вас чекають вдень і вночі, раді завжди спілкуванню з вами, готові вас любити, співчувати, захистити, як уміють.

Діти! Вони люблять вас такими, якими ви є насправді. Ви для них найкращі, найсвятіші люди на землі. Діти вміють прощати і забувати. Вони дуже чутливі до ласки, до любові і добре знають, коли їх люблять, а коли — ні. Тому треба бути завжди щирими і люблячими. Бо ж діти — це ваше майбутнє. Добрі діти — спокійна старість, а лихі діти — батьківське горе. І сьогодні від вас залежить, якими виростуть діти, яке майбутнє чекає на вас.

Тому так важливо не допустити помилок у моральному вихованні, щоб потім не довелось перевиховувати і виправляти помилки, бо перевиховувати завжди набагато складніше. А помилок батьки допускають дуже багато, не знаючи, навіть, того самі. В першу чергу власним прикладом виховують дітей, а приклад, скажемо, не завжди достойний для наслідування. Це повсякденна поведінка у побуті, у стосунках з дружиною, старими батьками, сусідами. Це ті слова, які вживаються у сім’ї, вислови про інших людей, ставлення до роботи. Це ваша щирість або подвійна мораль — все це відіграє важливу роль у вихованні дітей, бо вони все бачать, усе чують і все копіюють, наслідують. Чому ж і кажуть у народі: «Який кущ, така й хворостина, які батьки, така й дитина»

У дітей дуже тонка і ніжна душа, вона здатна відчувати найменші порухи вашого настрою, лише висловити свій душевний стан вони або ще не вміють, або не хочуть. Але все, що вони засвоять у дитинстві, залишається у їхніх душах назавжди. Тому так важливо саме в дитинстві прищеплювати у їхніх серцях доброту, людяність, чуйність, щедрість, щирість, любов, співчуття, повагу. Це потрібне не тільки дітям, а й батькам. Бо сьогодні ви молоді, повні сили та енергії, але час дуже швидко летить. Ви й зоглядітись не встигнете, як прийде на поріг старість — одна з людських бід. А тоді вам невимовно захочеться тепла і ласки, доброго слова, щирості від своїх дітей, бо хто для батька-матері найрідніший залишиться у цьому світі? І як приємно буде вам відчути турботу ваших дітей про вас, бо чужих людей багато, а рідні діти — одні, і вони поруч, піклуються про вас.

А коли ні? Коли вам не буде до кого прихилити свою посивілу голову, що тоді? Людина завжди виправдовує себе і шукає причину в інших, бо така вже людська психологія, але марно, ніщо не поверне втрачені роки і дітей, які відвернулися. То чому ж так буває? А все просто. Ви десь допустили помилку у вихованні: або любов ваша була сліпою і ви захищали свою дитину від усього на світі, а всіх навколо зневажали, або себе вважали єдиним авторитетом…

Подумайте сьогодні добре, чи не допускаєте ви таких помилок. А, може, ви недостатньо любили своїх дітей? Подумайте! Ви ж погляньте навколо і тверезо оцініть ситуацію, бачите скільки сьогодні будинків для осиротілих батьків, у яких десь є діти. А немічні батьки живуть з холодом в душі, бо вони не потрібні своїм дітям. Про що це говорить? Батьки ж виробили силу, віддали молодість дітям, а самі змушені доживати останні дні в чужому домі без тепла і ласки рідних, без сім’ї, без родини. А це свідчить про черствість і байдужість, бездушність і холодне серце людей, які можуть відцуратись від найріднішого — від батька чи матері.

Але доки люди молоді, то думають, що з ними такого не станеться, бо своїх дітей вони люблять. Та тільки любити — цього замало, треба ще й виховувати словом і ділом, власним прикладом. Так, батьки кормлять, вдягають своїх дітей, часом нагримають, як набридають, але от чи завжди дбають про душу дитини? Чи завжди між батьками і дітьми дружні, добрі стосунки, зігріті любов’ю і теплом свого серця? Їм це необхідно, бо коли нема взаєморозуміння, доброти, сердечності, то душа стає черствою, збайдужілою, серце холодним і жорстоким. Тому треба зігрівати своїх дітей любов’ю і радістю, ласкою і щирістю, привчати з дитинства до поваги, до турботи про інших, до жалю та співчуття.

Озирніться навколо, чи наші всі біди не від бездуховності так множаться? Мабуть, саме від того, що мораль відступила на другий план, так тяжко нам сьогодні живеться. Погляньте навколо, так мало веселих посмішок на обличчях, так мало радості в очах, так багато страху. А час іде, ні, не просто йде, а шалено летить. А діти ростуть… Вони підуть у світ такими, якими ми їх виховаємо. То чи не час схаменутися і повернутися обличчям до своїх дітей? Бо втрачений час не наздоженеш, не повернеш, а діти ростуть.

Все треба робити у свій час. Щоб потім не розплачуватись за прикрі помилки своєї молодості, яка має такий короткий вік. Багато є негативних впливів сьогодні на дітей. Серед них, на мою думку, неабияке місце займають страшні криваві бойовики, які діти дивляться без розбору і без обмежень з боку дорослих. А яка в тих фільмах мораль? Перемагає сила, чи як сила є, то розум не обов’язково? Жорстокість, яка проникає у дитячу душу через екран телевізора робить їх такими ж жорстокими, бездушними. Тому й росте так дитяча злочинність.

 Але не тільки телеекран, вулиця також, та ж сім’я зароджує у серце жорстокість, бездушність. Бо і в сім’ї сьогодні не всюди лад, не такі сердечні стосунки, які б хотілося мати в родинах. Тому сьогодні треба величезну увагу звернути на виховання дітей, з дня в день нести у їх серце тепло і любов, яка здатна зробити дитячу душу чистою і світлою. Не треба читати мораль довго і нудно, а на простих прикладах показувати дітям, що таке добре, а що погано.

Треба поставити перед ними посильні проблеми, які б вони могли вирішувати самостійно та з вашою допомогою, щоб з життєвих прикладів робили правильні висновки, бо життя дуже складне, а вашим дітям у ньому жити. Вони сьогодні повинні вчитись переборювати труднощі, жити за людськими правилами моралі, нести у світ тепло свого серця, свою любов, доброту. Бо якими вони будуть для людей, до навколишнього світу, таким світ стане перед ними, таке майбутнє їх і чекатиме. Тому дітей слід навчати добру.

Любов матері до дітей найвища у світі. Мати здатна за дитину віддати все на світі. То ж недаремно, як дивимось ми на матір і дитя, то відчуваємо щастя і радість. Ми вважаємо матір святою, бо вона дає життя, найвищу цінність! Тому і дітей ми мусимо вчити так, щоб вони свою матір любили і вважали її святою, поважали її і цінували, бо вона дала їм життя, щастя бачити цей дивовижний і загадковий світ.

Справді, любов матері до дітей найвища, але в усьому треба мати міру, не сліпо любити дитину, не відгороджувати її від навколишнього світу своєю турботою, а любити і навчати, любити і бути вимогливим до неї, допомагати переборювати труднощі і орієнтуватись у світі, рости самостійним, наполегливим, працелюбним, мудрим і добрим. Суворість, а надто надмірна, теж не дає бажаних результатів, бо від цього доброти не прибавляється, а натомість у дитячому серці з’являється жорстокість. Діти ростуть замкнутими і відлюдкуватими, як кажуть, «собі на умі». Від таких теж можна чекати зла. Але й нерозумна, сліпа любов робить дітей егоїстами, хапугами. В усьому треба мати міру. Та хочу сказати, що від справжньої і чистої, світлої і мудрої любові виростають добрі і мудрі діти. Бо любов — це найвище почуття.

Любов — найвище в світі почуття,
Вона не має меж — безкрая!                            
  З любові починається життя,               
Все найсвітліше з неї виростає.

Любов і доброта — це два крила,
Які нас піднімають над землею.
Любов, напевно, першою була,
 А доброта відразу йшла за нею.

Без любові і доброти черствіє людська душа, темніє і стає жорстокою. Тому нас не раз вражають страшні трагедії, скоєні людьми: вбивства, катування, насилля, злочини, скоєні зловмисниками. А чому це буває, чому так сталось, що сьогодні ми стаємо свідками страшних злочинів? Починаємо докопуватись до істини, а вона веде у дитинство, де було неправильне виховання, насильство з боку дорослих, мало доброти і любові.

 А цього могло б і не статись, якби було у цих дітей більше світлої і щирої любові, ласки, доброти, щирих слів. А якби ще тепла і сильна долоня тата взяла дитячу ручку, якби тато більше уваги приділив дитині, вона б виростала щасливою. Авторитет батька має величезне значення у вихованні дітей, особливо хлопчиків, які прагнуть вирости сильними, умілими і в усьому намагаються брати приклад з тата. Тому на це слід звертати велику увагу. І батькам слід брати активну участь у вихованні своїх дітей, щоб діти виростали справжніми людьми. Бо ж діти наслідують своїх батьків: те, як вони розмовляють, як ходять, як працюють, як ведуть себе по відношенню до членів родини, до сусідів, на роботі і вдома. Закарбовується у дитячій пам’яті все, як на камені, на все життя.

Бо ж пройде час, виростуть діти і підуть у світ, а чи згадають вони своїх батьків теплим словом, чи пригорнуть їх на старості, чи зігріють своєю любов’ю та ласкою, чи не відмовлять у кускові хліба… Це залежить від того, якими вони виростуть, що будуть бачити в своїй сім’ї, своїй родині, поки маленькі. Складно і важко виховувати дітей, але ж це так приємно, всі ми цього прагнемо, доки молоді.

Але нічого не буває саме по собі, лише бур’ян виростає сам по собі, без участі людини. А дитину треба виховувати, ростити, дбати про її тіло і про душу, щоб вона була чистою і світлою, доброю і мудрою.  Головне  не допустити у серце жорстокості, байдужості. Тому у своїх сім’ях створіть затишок і тепло, говоріть частіше зі своїми дітьми, радьтесь з ними, привчайте до праці, ходіть з ними на природу, покажіть їм красу цього світу, в якому їм випало щастя жити, їдьте з ними до своїх батьків, привчайте до роботи, вчіть турбуватись про старших членів родини, про хворих і немічних людей і своїм прикладом переконуйте дітей у тому, що любов і доброта це первинні і найвищі почуття, без них не можна прожити у світі. Хай ваші діти будуть завжди поруч з вами. Вони так люблять бути з татом і з мамою, бо ви ще такі молоді. Ще зовсім недавно катались з друзями на ковзанах та санках, плавали на річці… То хіба ж це встигло забутись? Поверніться на деякий час у своє дитинство, воно ще не відбігло далеко, станьте такими, як ваші діти, перейміться їхніми проблемами і ви допоможете їм багато в чому. Вам буде приємно, а діти — будуть дуже щасливі. Це зблизить батьків і дітей, зробить вас ще ріднішими, великими друзями. І, повірте, діти всім серцем прилинуть до вас, розкриються, мов чарівні квіти. Вам буде легко і просто з вашими дітьми. Де й подінуться непорозуміння і прикрощі, які населяли ваш дім.

Тренінгові заняття

   

                                                               

Сказав мудрець:

                                                                               Живи, добро звершай

Та нагород за це не вимагай!

Лише в добро і вищу правду віра

Людину відрізняє від мавпи і від звіра.

Хай оживає істина стара.

Людина починається з добра!

Метою тренінгового заняття є – розвиток вміння спілкуватися для підтримання хороших стосунків між школярами, конструктивно виявляти свої думки і почуття по відношенню до інших, розвивати вміння залагоджувати конфлікти і допомагати іншим. З’ясувати зміст понять «добро», «милосердя»; формувати у дітей   почуття доброти, милосердя до оточуючих, виховувати бажання творити добро, оберігати оточуюче середовище.

Загальна інформація:

Тренінг розрахований на учнів 5-7 класів.

Тривалість кожного заняття 45хв.

Кількість занять – 8.

Приміщення – простора кімната, клас.

Кожне заняття складається з трьох частин:

1)   теоретичного матеріалу, який подається у формі міні-лекції;

2)  практичних вправ, під час виконання яких учні можуть оволодіти необхідними персональними вміннями і практично використати набуті теоретичні знання;

3) обговорення цих вправ.

Запитання, на які (якщо є бажання) відповідають учні під час обговорення, можуть бути такими:

— Чи важко було мені виконувати цю вправу?

—  Що нового я відкрив для себе, чого навчився?

—  Які почуття викликає в мене виконання вправи?

Кожне заняття має починатися з привітання, виробленого членами групи, обговорення почуттів, з якими прийшли до нього учасники, і закінчуватися обговоренням проведеного заняття.

Кількість занять, якщо потрібно, збільшити або зменшити.

Перед початком проведення тренінгу, слід ознайомити членів групи із такими правилами:

Правила роботи в групі:

1.  Правило конфіденційності - усе, що відбувається в групі, має бути таємницею для сторонніх. Під час занять учасники відверто висловлюють свої почуття, розкриваються з того  боку з якого їх раніше  не  знали, демонструють свої емоції, погляди, ставлення до різних речей. У зв'язку з цим для всіх учасників групи обов'язково тримати в таємниці те, що відбувається з учасниками під час занять.

2. Кожен учасник групи повинен дотримуватися правила взаємної поваги і терпимості щодо інших осіб.

3.  Кожен член групи зобов'язаний виконувати правила спілкування в групі (їх можна написати на плакаті й вивішувати на кожному занятті):

Правила спілкування в групі.

 1. Не оцінюй інших.

Не порівнюй інших людей між собою, хто «кращий», а хто «гірший». Не виставляй оцінки людині за те, якою вона є, як виглядає, як поводиться, які в неї проблеми.

2.  Не давай порад, що повинні робити інші, а чого не повинні.

Немає підстав думати, що ти є наймудрішим.

3.  Говори «до людини», а не «про людину». Якщо під час занять ти хочеш щось сказати

учасникові, не говори, дивлячись на стелю, в бік або на когось іншого: «Він...», «Вона...», а звертайся до нього безпосередньо, наприклад: «Я хочу тобі сказати...».

4.  Говори від себе, використовуючи «Я-речення».

Не узагальнюй: «Вважають...», а говори про себе: «Я вважаю...».

5. Називай учасників по імені.

Для кожної людини найкраще звучить її ім'я. Якщо підлітки згодні працювати в групі та дотримуватися правил роботи групи, то укладають контракт.

ЗАНЯТТЯ №1.

«Знайомство»

Мета: знайомство з колом інтересів учасників групи. Привітання членів групи, ознайомлення з правилами роботи у групі, правами учасників тренінгу та укладення з ними контракту. Після знайомства ведучий запитує, чи хоче хтось щось сказати або запитати перед початком роботи.

Вправа 1. «Квіточка знайомств»

Мета:  сприяння зняттю напруги та налаштування сприятливого психологічного середовища для наступних занять.

Хід вправи:

Діти стоять у колі, всі взялися за руки. Потім кожен по черзі отримують іграшку «Квіточку знайомств» і повинні назвати своє ім’я. Після кожного тренер запитує «Як звуть цю дівчинку чи цього хлопчика?», діти відповідають разом.

Час – 5хв.

Вправа 2. «Правила тренінгу»

         Щоб наша робота була сьогодні плідною і ми все встигли зробити я пропоную вам   ознайомитися з правилами тренінгу:

1. Правило піднятої руки;

2. Слухати і чути іншого;

3. Говорити по черзі;

4. Не критикувати;

5. Радіти успіхам інших;

6. Посміхатися.

 Час – 5хв.

Вправа 3. «Я — людина»

Ця вправа завдяки своїй динамічності сприяє ближчому знайомству учасників між собою, допомагає розкритися кожному і позбутися закомплексованості.

Хід вправи:

Винесіть стілець одного з учасників за коло. Учасники сідають на свої місця. Бажаючий стає в центрі (за необхідності це може бути ведучий) і промовляє одне речення про себе «Я — людина», продовжуючи речення і називаючи найхарактернішу свою рису. Наприклад: «Я людина, яка любить допомагати іншим», «Я людина, яка часто буває роздратованою».

Інші сидять і слухають. Якщо ж хтось вирішить, що міг би сказати про себе те саме, він повинен швидко встати і помінятися місцями з іншим учасником, який має аналогічну характеристику. Не можна сідати на те саме місце. Одному завжди не вистачає місця; той, хто залишився без стільця, стає в коло і каже про себе: «Я людина......

Вправа закінчується, коли вичерпується енергія групи і втрачається динамічність.

Обговорення.  Якщо хтось хоче, то може поділитися своїми враженнями.

Час – 20хв.

Вправа 4. «Налагодження контактів»

Ця вправа дає навички щодо налагоджування нових контактів. Її метою є формування вміння першим ділитися з іншими своїми думками.

Хід вправи:  Тренер - педагог об’єднує учасників тренінгу у  пари. Протягом 3 хвилин кожен у парі розповідає,  якою людиною він є.

Після цього тренер формує інші пари і учасники розповідають один одному  протягом З хвилин про дві найважливіші речі, які сталися з ними  останнім часом.

Теми для розмов у парах:

Якою твариною я хотів би бути і чому

Що мені в собі найбільше подобається.

Як би я хотів змінитися, якщо б міг це зробити.

Мій найважливіший досвід дитинства.

Моя мрія.

В яку кумедну історію я нещодавно потрапив.

Обговорення заняття.

Час – 10хв.

Вправа 5.  «Побажання на день»

Хід проведення:

Завершимо  нашу роботу з висловлювання один одному побажання на сьогоднішній день. Воно має бути коротким, бажано в одне два слова.

Час – 5хв.

ЗАНЯТТЯ № 2.

«Усвідомлення себе»

Кожна людина є художником свого власного життя, що черпає силу й натхнення в собі самому.
Сергій Булгаков

Мета: усвідомлення учасниками факту свого існування, формування вмінь спілкування із самим собою.

Вправа 1. «Привітання»

Хід вправи:

Кожен із учасників групи називає своє ім’я і на першу літеру свого  імені рису характеру яка на його думку притаманна йому.

Час – 5хв.

Вправа 2. «Правила тренінгу»

         Щоб наша робота була сьогодні плідною і ми все встигли зробити я пропоную вам  пригадати наші  правилами тренінгу:

1. Правило піднятої руки;

2. Слухати і чути іншого;

3. Говорити по черзі;

4. Не критикувати;

5. Радіти успіхам інших;

6. Посміхатися.

Час – 5хв.

Міні-лекція про сфери свідомості

Більшість людей переконані, що вони існують, оскільки вони ходять, розмовляють, працюють. Однак, коли людина залишається на самоті, нерухомо сидить у кріслі, вона усвідомлює, що її голова заповнена думками, фантазіями, вона відчуває вагу свого тіла, биття свого серця, сприймає різноманітні сигнали свого організму, споглядає речі довкола себе, чує звуки, переживає тощо. Відчуття свого існування в даний момент можна назвати контактом із самим собою. Наша свідомість сприймає сигнали, що надходять із чотирьох сфер: 1) зовнішнього середовища; 2) організму; 3) сфери думок; 4) сфери почуттів.

Однак, свідомість кожного з нас не є ідеальною. Ми відрізняємося тим, як відчуваємо самих себе. Можемо бути частково «глухими» до сигналів з якоїсь зі сфер свідомості, можемо краще відчувати сигнали організму або свої думки, сприймати сигнали із зовнішнього середовища або почуття.

Сфери свідомості взаємопов'язані й впливають одна на одну. Наприклад, я чую якусь мелодію, яка стає імпульсом для напливу спогадів із мого дитинства. Я згадую неприємну ситуацію і починаю відчувати страх. М'язи мого тіла (шиї, плечей) напружуються, серце починає битися швидше. Отже, сигнал у вигляді мелодії викликав зміни у моїй свідомості. Але, якщо я «не дочуваю», то зможу лише зафіксувати, що зі мною щось діється, але що саме і чому — не зрозумію. «Глуха» людина може взагалі не усвідомлювати, чому в неї змінився настрій. Людина, яка усвідомлює сигнали, що отримує, здатна зрозуміти себе в різних ситуаціях.

Обговорення міні-лекції  всією групою.

Час – 10хв.

Вправа 3. «Хочу. Мушу. Вирішую» (Індивідуальна робота)

Хід вправи:

Напиши 10 або більше речень, які б починалися зі слів «Я хочу...» (час роботи — 5 хвилин).

Аналогічно з реченнями «Я мушу...», «Я повинен... »ч(час роботи — 5 хвилин).

А тепер напиши про самостійні рішення, які приймаєш «тут і тепер» (час роботи — 5 хвилин).

Обговорення. Хто бажає, нехай поділиться своїми враженнями від виконання цієї вправи:

а) яка її частина була для тебе легшою, яка — важчою .

б) в якій частині міститься більше речень;

в)  чи були теми і справи, що згадувалися у кількох реченнях;

г) які зроблено висновки.

Час – 10хв.

Міні-лекція про те, як можна змінити ставлення до життя

Як ти підходиш до завдання, яке не хочеш робити? Якщо ти будеш боротися зі своїм небажанням, то воно від цього лише зростатиме та посилюватиме протест. Твій внутрішній батько

буде наказувати: «Я повинен бути чесним», «Я повинен добре вчитися», «Я повинен добре поводитися на уроках», а це означає, що справжнім господарем становища є не ти, а якісь моральні авторитети, яким ти повинен підкорятися.

Пригадай, як ти нудьгуєш, коли вчителі чи батьки починають моралізувати, як це тобі набридає, коли після слів: «Ти мусиш...» у твоїй голові народжується протест: «Не буду!». Однак ти все ж підкоряєшся, хоча і почуваєш себе ображеним, і малюєш собі свою роль як роль жертви чи месника (часто прихованого). У будь-якому випадку формується враження, що твоя доля залежить не від тебе.

 Якщо ж ми самі обираємо те, що робитимемо, то відчуваємо себе вільними людьми. Тому важливо навчитися своє «Я повинен» перетворювати у «Я хочу». Це дасть змогу уникнути боротьби з обов'язками, які накладають на нас інші. Для досягнення цього потрібно свідомо зосередитися на позитивних сторонах того, що необхідно виконати і зробити все можливе для підтримки цієї мотивації. Тоді замість думки: «Мати розсердиться, якщо я не піду з нею», ти думатимеш: «Я хочу зробити мамі приємність і тому піду з нею». Замість: «Чому я повинен щотижня ходити до бабусі?» — «Можливо, вона хоч на декілька секунд усвідомить, що раз я до неї приходжу, то я її люблю».

Такий свідомий підхід перетворить день невдач на день досягнень. Якщо ж застосовувати такий підхід щодня, то безсилля і страх можуть перетворитися у життя, сповнене почуття сили та оптимізму. Твої бажання і дійсність збігатимуться.

Пам'ятаєте історію про двох людей, яким дали по склянці води. Один сказав: «Вона наполовину повна і я вдячний за це», а інший сказав: «Вона наполовину пуста, і я відчуваю себе обдуреним». Різниця між цими людьми полягає не в тому, що вони мають, а в тому, чим вони володіють. Люди, які вміють бути вдячними, цінують те, що мають. Тому, і фізично, і емоційно вони щасливіші за тих, хто відчуває себе обдуреним, і чиї «склянки» завжди наполовину пусті.

Багато людей живуть у пошуках щастя. Однак щастя — це не те, за чим потрібно постійно бігати. Це, передусім, стан внутрішньої свободи, звільнення від страхів, невпевненості у собі, сліпого підкорення звичкам та соціуму, боротьби, заздрощів та недовіри.

Обговорення міні-лекції.

Час – 5хв.

Вправа 3. «Я повинен або я вибираю (я хочу)»

Хід вправи:

Тренер – педагог розбиває учнів на пари. Подивіться у свій список «Я мушу» і подумайте, що потрібно зробити, щоб воно перетворилося у «Я хочу» так, щоб вам Справді захотілося виконати ті чи інші свої обов'язки. Розкажіть про це своєму партнерові.

Обговорення вправи та заняття.

Час – 10хв.

ЗАНЯТТЯ № 3.

«Добро і милосердя»

(частина І)

Добро не лежить на дорозі, його випадково не знайдеш.  Добра людина в людини вчиться.

Ч.Айтматов.

Мета: з’ясувати зміст понять «добро», «милосердя»; формувати у дітей   почуття доброти, милосердя до оточуючих, розвивати комунікативні  навички, мовлення; виховувати бажання творити добро, оберігати оточуюче середовище.

1. Привітання. Вправа «Коло добра».

Хід вправи:

Діти, давайте станемо в коло, візьмемось за руки. Подаруємо посмішку своїм товаришам і передамо тепло своїх долонь один одному.

Сьогодні на нашому тренінгу ми поговоримо про добро і милосердя.

Час – 5хв.

Вправа 2. «Правила тренінгу»

         Щоб наша робота була сьогодні плідною і ми все встигли зробити я пропоную вам    пригадати наші  правилами тренінгу:

1. Правило піднятої руки;

2. Слухати і чути іншого;

3. Говорити по черзі;

4. Не критикувати;

5. Радіти успіхам інших;

6. Посміхатися.

Час – 5хв.

Зворотний зв'язок. Вправа 3. «Сонечко».

Хід вправи:

Діти, зараз я пропоную вам заплющити очі і уявити себе маленьким «сонечком». Давайте промовимо:

«Я – маленьке сонечко. Я розчісую свої промінці і піднімаюся вільно і урочисто.

Я – велика куля. В мене багато тепла і світла.

Я – велике Сонце.

Я дарую своє тепло всім: небу, хмарам, річці, полям, тваринам, людям.

Я посміхаюся від щастя дарувати тепло, світло і добро».

Обговорення.

- Діти,який настрій став у вас після цієї вправи?

- Так, веселий, тому, що ми дарували оточуючим тепло, любов і добро.

Час – 10хв.

Вправа 5.  «Очікування».

Хід вправи:

Так от сьогодні ми з вами з’ясуємо, що означають поняття «добро» і «милосердя».  Будемо вчитися аналізувати свої вчинки, та вчинки різних героїв. А головне, навчимося дарувати тепло оточуючим людям. Наші очікування від уроку я пропоную зобразити у вигляді Дерева, на якому розквітнуть весняні квіти.

Візьміть квіточку, назвіть свої очікування та розмістіть її біля дерева .

Якщо ваші очікування здійсняться, ви в кінці тренінгу прикрасите ними наше дерево. 

Час - 10хв.

Міні – лекція «Доброта і милосердя»

Доброта і милосердя – це чесноти, які ще з давніх часів були традиційними для нашого народу. Кожен християнин вважав своїм обов’язком допомагати знедоленому. Поділитися шматком хліба з голодним, дати притулок бездомному, захистити старість, допомогти хворому, захистити скривдженого. Милосердна людина завжди намагається надати допомогу всім тим, хто її потребує, а також завжди прощає образи і провини.

         Доброта і милосердя – це два крила, на яких тримається людство.

Обговорення міні – лекції.

Час – 10хв.

Вправа 6. « Чи справдились очікування»

          Якщо ваші очікування здійснилися, то   ви можете прикрасите ними наше дерево. 

Час – 5хв.

ЗАНЯТТЯ № 4.

«Добро і милосердя»

(частина ІІ)

Милосердя — це прагнення всім серцем допомогти іншим, підтримати матеріально й духовно, грошима й доброю порадою, підтримати в радості та втішити у біді. Краще за все в тайні, без зайвого галасу, не сповіщаючи інших, що ти такий добрий і хороший.

(Соломон)

Мета: з’ясувати зміст понять «добро», «милосердя»; формувати у дітей   почуття доброти, милосердя до оточуючих, розвивати комунікативні  навички, мовлення; виховувати бажання творити добро, оберігати оточуюче середовище.

1. Вправа «Послухай своє сердечко»

Сьогодні у нас заняття особливе тому, що воно має торкнутися не тільки розуму, а найперше – серця. Зачепити струну кожного сердечка, щоб заговорила душа.

Хід вправи:

Покладіть долоньку на груди і послухайте своє сердечко.

Я гадаю, воно допоможе вам дати відповідь на запитання:

- Що, саме для вас, означає слово «Добро».

(Діти передають по колу макет серця і говорять: «Добро – це …»)

- Так, дійсно, діти, добро – це людяність, взаємодопомога, чуйність.

- А що таке милосердя?

- Милосердя – добре, співчутливе, турботливе ставлення до людей, до хворих, слабких, немічних.

 Час –  10хв.

Вправа 2. Робота з легендою «Дитинство Святого Миколая»

Прикладом добра і милосердя є образ Святого Миколая.

Щоб більше дізнатися про Святого Миколая, пропоную вам послухати легенду про його дитинство і життя.

Обговорення:

- Чому Миколай робив добрі вчинки таємно?

- Діти, чому навчає нас Святий Миколай?

- А вам приємно робити добро іншим?

 Час – 5хв.

Вправа 3.  Руханка «Буревій»

Хід вправи:

 Давайте трохи відпочинемо.

Всі встанемо. Наша вправа називається «Буревій». Я буду називати фразу , а ви хто має відношення до неї, міняється місцями один з одним.

- Буревій для тих, хто народився взимку… (літом, весною, восени).

- Хто допомагає своїм батькам.

- Хто читає молодшим братику чи сестрі казки.

- Хто допомагає бабусі готувати обід.

- Хто робить добрі справи.

 Час – 5хв.

Вправа 4. Робота в парах. Вправа «Бінго»

Хід вправи:

Діти, я знаю, що ви теж багато робите добрих вчинків, про які ми зараз з вами поговоримо.

Зараз пропоную вам із листочка зробити чоловічка «Бінго».

Напишіть на ньому своє ім’я.

Тепер ваше завдання – знайти людину, ім’я якої написано на чоловічку.

У нас утворилися пари.

А тепер розкажіть один одному про свою добру справу, яку ви зробили у своєму житті.

Обговорення. 

Час – 10хв.

Вправа 5.  «Допоможи природі»

Хід вправи:

Діти, а хто крім людей потребує нашої доброти і милосердя?

Зараз ми з вами з’ясуємо, які добрі вчинки ми можемо зробити, щоб допомогти природі. Для цього об’єднаємось у три групи.

До нас в школу надійшли телеграми від живої і неживої природи. Завдання кожній групі: розшифрувати свою телеграму, від кого саме вона надійшла і з’ясувати, як ми можемо допомогти представникам природи.

Виступ груп…

Обговорення.

Так, діти, як ви бачите нашої доброти і милосердя потребують і наші менші друзі. Тому, будьмо уважними до навколишнього середовища і наших молодших друзів.

 Час – 10хв.

Вправа 6. Зворотній зв'язок. Гра «Так. Ні»

Хід вправи:

Діти, сьогодні ви дізналися, що означає бути добрим і милосердним. Пропоную вам пограти в гру «Так. Ні». Якщо те, що я буду казати, добра людина повинна робити – ви плещете в долоні, якщо ні – топаєте ніжками:

* Захищати слабкого

*Насміхатися з чужого горя

* Допомагати батькам

* Хвалитися, якщо зробив добру справу

* Робити добрі справи і не хизуватися

* Берегти природу

* Ображати тварин

* Допомагати друзям

 Обговорення.

Час –  5хв.

Вправа 7.  «Прощання»

Хід вправи:

Тренер - педагог  у руках тримає запалену свічку і промовляє такі слова: а  зараз підійдіть, будь ласка, до мене.

Простягніть руку до вогника. Нехай цей вогник доброти і милосердя запалає у вашому серці. А ви в свою чергу понесете цей вогник по своєму життю і донесете його до інших людей, понесете його по всьому світі. І нехай Бог благословить вас на добрі вчинки, а ваш ангел-охоронець захищає вас від лиха.

Час – 5хв.

ЗАНЯТТЯ № 5.

«Відвертість і довіра»

Відвертість означає внутрішню свободу,

але слід вибрати для неї потрібний час і місце.

Мета: довести учасникам, що успішність спілкування залежить від ступеня відвертості та довіри.

Вступне слово:

Якщо ти хочеш підняти рівень сприйняття себе, то повинен бути відвертим, щоб люди могли сприйняти тебе. Вони не сприймають того, кого не знають. У такому випадку вони найчастіше демонструють свою незацікавленість і байдужість.

Парадоксально, але факт, що відвертість сприяє сприйняттю самого себе. А чим більше сприймаєш себе, тим більшою є відвертість. Людина, яка робить перший крок до відвертості, може відчувати побоювання, що її відштовхнуть і неправильно зрозуміють. Проте віра у свою цінність зменшує ризик, пов'язаний із відвертістю та послаблює неспокій та страх за свої слабкі сторони.

Якщо ти боїшся, що люди краще тебе пізнають, боїшся реакції інших на твою відвертість — тобто, якщо тобі важко відкритися перед іншими, тобі важко буде побудувати з ними близькі стосунки.

Якщо ти не навчишся поважати себе, то вважатимеш, що відвертість дуже ризикована справа, адже люди можуть використати свої слабкі сторони. Крім того, той, хто не визнає своєї цінності, є глибоко переконаний, що якщо інша людина його пізнає, вона відсахнеться від нього і покине.

Щоб підняти рівень сприйняття себе собою та іншими, треба піти на ризик відвертості. Але відвертість має бути повною, бо коли ти приховуєш щось про себе, видаєш бажане за справжнє, намагаєшся у такий спосіб прикрасити свій образ в очах інших, це може привести до того, що в глибині душі ти почнеш себе зневажати, бо знатимеш, що люди прийняли не тебе, а твою «маску».

Лише тоді, коли ти будеш упевнений, що тебе люблять таким, яким ти є насправді, за всі твої позитивні й негативні якості, а не таким, за якого ти себе видаєш, не за «маску , яка приховує твоє справжнє «Я». Тільки тоді ти почнеш себе почувати  вартим пошани і любові.

Вправа 1. «Ти про мене не знаєш, що я...»

Хід вправи:

Тренер – педагог ділить учнів на пари. Особа А протягом 3 хвилин розповідає про себе за допомогою таких речень: «Ти про мене не знаєш, що я...». Особа Б слухає. Через 3 хвилини — зміна ролей. Намагайтеся бути настільки відвертими, наскільки ви зможете. А тепер протягом 5 хвилин залишайтеся у тих самих парах і ставте запитання один одному, які виникли під час виконання вправи. Можете використати цей час для вільного спілкування.

Обговорення.

Час – 10хв.

Вправа 2. «Зоровий контакт»

Хід вправи:

Знайдіть собі нову пару. Сядьте близько один навпроти одного. Протягом 3 хвилин Ви маєте бути разом, але не повинні озиватись одне до одного. Спробуйте утримати зоровий контакт. Це може викликати зорове напруження або бажання сміятися. У такому випадку зробіть декілька глибоких вдихів і видихів. Намагайтеся реєструвати у свідомості все, що з вами відбуватиметься (думки, уявлення, спогади, почуття).

Обговорення.

                      — Для чого, на Вашу думку, ми робимо цю вправу?

— Що Ви відчували?

— Які були труднощі?

— Що було найцікавішим, найважливішим?

— Якого Досвіду Ви набули під час цієї вправи? Щоб у тебе склалися гарні стосунки з іншою людиною, ти повинен бути відвертим, і лише тоді вона матиме можливість пізнати тебе. Але ти ризикуєш, бо тебе можуть відштовхнути, посміятися з тебе. Тому, щоб стати відвертим, ти повинен вірити, що відповідь іншої особи не скривдить твоїх почуттів, що вона не нехтуватиме тобою, і що не використає твої слабкі сторони. Те ж саме можна сказати і про іншу людину, яка довіряється тобі. Довіри не буде, якщо ти використовуватимеш її слабкі сторони, висміюватимеш і відштовхуватимеш її.

Якщо хтось відкривається тобі, а ти залишаєшся замкнутим, то він не довірятиме тобі. Якщо ти у відповідь на відвертість починаєш насміхатися, глузувати або читати моралі й засуджувати, тоді й інший теж втратить до тебе довіру. Теплий вираз твого обличчя, приязна усмішка, доброзичливий голос, дружня поведінка допоможуть тобі отримати довіру інших, яким ти сам хочеш довіритися. Пропонуємо вправи, для виконання яких потрібні відвертість і довіра.

Час – 10хв.

Вправа 3. «Воскова свічка»

Хід вправи:

Станьте у тісне коло. Бажаючий стає у центр кола, заплющує очі й дозволяє групі потримати себе за плечі та верхню частину тулуба і похитати. Це може бути рух за годинниковою стрілкою або навпаки, чи хитання з одного боку кола в інший. Ступні того, хто стоїть у центрі, не повинні відриватися від підлоги.

 Обговорення.

Як ти себе відчував, коли був у центрі кола?

Про що думав, що тобі нагадувала ця вправа?

Що ти відчував, коли був членом групи і колихав. інших? Що думав! Якого набув досвіду?

Чи є відмінності у поведінці групи залежно від того, хто є в центрі кола?

Деякі групи дуже ніжно тримають тих, хто перебуває у центрі кола, інші роблять це дуже агресивно. Як себе поводила ваша група?

Що можна сказати про членів вашої групи?

 Час –  10хв.

Вправа 4. «Танок із папірцями»

Хід вправи:

Тренер – педагог ділить учнів на пари.

Інструкція: Візьміть клаптики паперу, притисніться чолом один до одного так, щоб між вами був папірець. За командою починайте рухатися по кімнаті. Можна танцювати, присідати, навіть бігати, але так, щоб папірець не впав на підлогу.

Обговорення .

Час – 10хв.

Вправа 5. «Підсумки»

Хід вправи:

Тренер -  педагог  пропонує кожному учаснику відповісти на запитання:

-                Що найбільше мені сподобалось на занятті?

Відповіді записати на маленьких аркушах. Далі всі учасники по колу озвучують свої записи і прикріплюють їх на плакат із зображенням сонця.

Час – 5хв.

ЗАНЯТТЯ №6.

«Повідомлення своїх думок та відчуттів»

Люди люблять розмірковувати про щастя.

Але ніхто не знає, що найбільше щастя - в ​​розумінні .

Костянтин Паустовський

Мета: набути психологічних умінь, які сприяють взаєморозумінню.

Вправа 1. «Одно - і двосторонні комунікації»

Хід вправи:

Для проведення цієї вправи треба намалювати дві схеми, де зображено 5—6 квадратів однакової форми, з'єднаних не як-небудь між собою. Розташування квадратів на 1-й та 2-й схемах має відрізнятися.

Тренер – педагог  обирає члена групи, який легко може порозумітися з іншим (уміє говорити виразно і голосно) і двох спостерігачів (якщо у групі менше, ніж сім учасників, то одного).

1.           Учасник сідає спиною до групи або перебуває за завісою. Ведучий має стежити, щоб члени групи не бачили діаграми, яку адресат описуватиме. Учасник протягом двох хвилин повинен уважно придивитися до малюнка квадратів № 1, щоб потім навчити інших малювати ці квадрати на своїх аркушах паперу. Перший спостерігач реєструє поведінку і реакції учасника під час вправи, записує спостереження, щоб потім їх можна було прокоментувати. Другий — звертає увагу на поведінку та реакції членів групи: вираз очей, жести, рухи та інші невербальні сигнали.

Інструкція для вправи. Обраний член групи описує малюнок. Учасники уважно слухають і малюють те_, що він описує, настільки точно, наскільки це можливо. Час фіксується, але обмежень нема. Ставити адресатові запитання і голосно відповідати на них не можна. Кожен працює самостійно. Учасник інструктує малювання першої схеми квадратів настільки швидко і детально, наскільки зможе. Ведучий стежить, щоб не було запитань і бурхливих реакцій у членів групи. Після закінчення він просить членів групи записати, скільки, на їхню думку, квадратів вони намалювали правильно і записує час виконання роботи.

2. Ведучий просить учасника, щоб той сів обличчям до групи, і дає йому схему квадратів № 2. Протягом двох хвилин учасник має право вивчати розташування квадратів на новій діаграмі, щоб підготуватися диктувати членам групи.

Інструкція для вправи. Один з учасників описує малюнок. Решта оглядають намальоване і ставлять стільки йому запитань, скільки хто хоче. Учасник відповідає на запитання, дає свої пояснення доти, поки не вирішить, що вже досить. Але він не має права подавати знаки рукою, коли описує малюнок. Після закінчення роботи фіксується час. Ведучий просить членів групи оцінити кількість правильно намальованих квадратів. Після цього учасники показують перший малюнок. Усі вираховують і записують кількість правильно відтворених квадратів. Аналогічно робимо і з другим малюнком.

На дошці записують результати роботи зі схемами 1 та 2.

Обговорення.

—  Які наслідки випливають із результатів цієї вправи, якщо говорити про час, точність і ступінь упевненості?

—  На що ви звернули увагу під час виконання вправи? Яка різниця у поведінці того, хто читав під час першої і другої спроб? Які відчуття викликали у кожного ці спроби?

— Як ця вправа пов'язана із ситуаціями, до яких ти потрапляєш у школі та вдома?

— Як ти можеш змінити свою поведінку тепер?

Час – 20хв.

Міні-лекція «Одно - і двосторонні комунікації»

Спілкування — це двосторонній процес, під час якого люди обмінюються ідеями, думками, почуттями. У випадку, коли одна зі сторін передає інформацію, а друга — пасивно слухає і не має права ставити запитання, уточнювати зміст повідомлення (таке іноді трапляється на уроках), сторони не можуть перевірити, наскільки вони зрозуміли один одного.

Ви мали можливість переконатися, що процес двосторонньої комунікації забирає більше часу, але завдяки цьому зростає рівень розуміння сторін. Учасники спілкування мають можливість перевірити, наскільки точно вони зрозуміли співрозмовника, а саме:

—  ставити запитання, щоб на них не відповідали за типом «Так» або «Ні» (тоді співрозмовник матиме

можливість надати більший обсяг інформації);

— перефразовувати, тобто повторювати думку співрозмовника своїми словами («Наскільки я зрозумів, Ви...», «Іншими словами...»), а також використовувати зворотний зв'язок, тобто повідомляти, як сприймаються думки того, хто говорить.

Під час зворотного зв'язку слід пам'ятати, що треба описувати поведінку людини і свої почуття, які вона викликає, а не оцінювати саму людину (наприклад, «Коли ти так себе поводиш, я стаю розлюченим»).

Обговорення.

Час – 5хв.

Вправа 2. «У великому колі»

Хід вправи:

Використовуючи відкриті запитання, поставте одне одному запитання на тему: навчання, друзів, освіти.

Обговорення.

Зворотний зв'язок може бути не лише вербальним, а й невербальним (вираз обличчя, жести, тембр голосу). При цьому невербальне спілкування є інформативнішим, ніж вербальне.

Час – 5хв.

Вправа 3. «Тарабарщина»

Хід вправи:

Розбийтеся на пари, і, використовуючи “тарабарщину», розіграйте ситуацію: А — юнак, який хоче піти на футбол, Б — його дівчина, яка хоче піти на балет.

Обговорення.

Чи ви зрозуміли один одного? Що допомагало, заважало зрозуміти один одного?

Час – 10хв.

Вправа 4. «Підсумки»

Хід вправи:

Відбувається обговорення всього заняття.

Час – 5хв.

ЗАНЯТТЯ № 7.

«Сприйняття інших людей»

Щастя кожен носить в самому собі. 
Болеслав Прус

Мета:  показати необхідність взаємного сприйняття для розвитку щирих стосунків.

Вправа 1. «Привітання»

Мета: налаштувати групу на спільну роботу, прийняти правила роботи групи пі д час тренінгу.

Хід вправи.

Учні стають у коло. За годинниковою стрілкою, починаючи з тренера – педагога , висловлюють свої вітання, називають імена.  Потім передають імпульс натисканням на праву руку сусіда. Вправа завершена, коли імпульс дійде до ведучого.

Час – 5хв.

Міні-лекція «Сприйняття інших людей»

Щоб у вас склалися близькі, сердечні стосунки з друзями, рідними і близькими, потрібне взаємне сприйняття. Лише тоді виникнуть почуття психологічної захищеності, тобто відсутність страху за те, що твій партнер відкриє у тобі щось таке, що відштовхне його від тебе. Але ти знатимеш, що з якого б боку ти йому не відкрився, він сприйме тебе без оцінювання. Тому, якщо ти хочеш мати друзів, повинен навчитися сприймати інших і давати їм про це знати. Вчені визначили, що існує чотири типи ставлення до себе та до інших людей.

1. У мене все кепсько — у тебе все гаразд

За такого ставлення людина відчуває, що існує з ласки інших. Вона демонструє іншим, що не визнає своєї вартості й потребує від інших підтримки, визнання, сприйняття. Вона повністю залежна від інших людей, їхніх думок про себе.

2. У мене все кепсько — в тебе теж

За таких взаємин немає джерела підтримки ані в собі самому, ані в інших. Люди, які сприймають такі стосунки, втрачають надію на щастя і можуть відмовитися від будь-яких зв'язків. Навіть, якщо інші пропонують їм свою підтримку, вони відмовляються від неї, бо ці люди вважають, що в них «усе кепсько».

3. У мене все гаразд — а в тебе кепські справи

Людина відкидає співчуття і підтримку, яку пропонують їй інші, намагається розраховувати лише на себе, бо в інших — «кепські справи». Така людина вважає, що було б краще, якби інші дали їй спокій. Вона дуже незалежна і не бажає спілкуватися з іншими.

4. У мене все гаразд — у тебе теж

За таких стосунків людина відчуває свою вартість та цінність іншої людини. Вона сприймає себе та іншого, підтримуючи контакти, демонструє, що цінує свої та ваші сильні сторони.

Більшість людей, як правило, використовують один із цих типів. А це означає, що їхні почуття до себе та до іншого не дуже змінюються у спілкуванні з людьми. Якщо ти хочеш мати гарні стосунки з іншими, треба прийняти рішення спілкуватися з людьми за четвертим типом.

Щоб навчитися сприймати інших людей, потрібно виробити два основні вміння: а) активне чи конструктивне слухання; б) вміння виражати симпатію.

У сучасному суспільстві вміння активно слухати має величезне значення, оскільки збільшується відчуженість людей один від одного, що породжує сильне почуття самотності. Ми не лише не вміємо активно слухати, але й просто слухати, не кажучи вже про ті ситуації, коли зовсім не чуємо людини, яка говорить з нами.

Активне слухання починається з бажання вислухати і допомогти, з бажання зрозуміти і сприйняти те, що людина переживає у цей момент. Коли ти чуєш відверті зізнання іншого, починаєш розуміти  ситуацію з його точки зору. Якщо не розумієш, то не зможеш цього сприйняти. Зрозуміти — означає сприйняти співрозмовника і його систему цінностей без осуду, намагання виправдати, звинуватити чи скерувати на «правильний шлях».

Бажання зрозуміти найчастіше сприймається як ознака прихильності й готовності допомогти та підтримати. Тому людина, яка з тобою спілкується, позбавляється захисної позиції, бере на себе ризик відвертості, на основі якої базується довіра.

Активне слухання передбачає:

— відсутність оцінок;

— перевірку правильності розуміння почуттів і думок іншого за допомогою парафраз і узгодження значень;

—  формування проблеми за допомогою узагальнень та підбиття підсумків;

— зрозумілу мову.

Інше вміння — виявлення симпатії. , Це у міжособистісних стосунках має дуже велике значення. Воно вселяє іншій людині відчуття безпеки і сприяє розвитку ваших взаємин.

Якщо твій співрозмовник пішов на ризик відвертості з тобою, а ти сприйняв його щирість без осуду, сердечно та з цікавістю, то можеш сподіватися, що ваші стосунки поглибляться, і він відповість тобі тим самим.

Однак часто трапляється так, що прихильність інших людей ми не отримуємо просто так, а повинні її виборювати. Це буває, наприклад, коли ми потрапляємо в інший колектив. Ми присвячуємо багато часу та енергії для того, щоб отримати схвалення тих, хто викликає у нас довіру.

Обговорення.

Час – 10хв.

Вправа 2.  «Вираження іншими сприйняття та симпатії»

Хід вправи:

Тренер – педагог ділить учнів  на групки по три особи. Особи А і Б розмовлятимуть, а В спостерігатиме. А і Б повинні виявляти взаємні симпатію та сприйняття, В—надавати зворотну Інформацію про те, як це їм вдалося, чи використовували вони прийоми активного слухання. Співрозмовники протягом 5—10 хвилин розмовляють про те, як зав'язалася і розвивається їхня взаємна симпатія, або на іншу тему, яка їх цікавить. Після закінчення розмови А, Б, В обмінюються зворотною інформацією. Далі відбувається зміна ролей таким чином, щоб спостерігачем став один із попередніх співрозмовників.

Тема: «Які в мене виникають побоювання чи надії у зв'язку з тим, що ми станемо приятелями?»

Обмін зворотною інформацією і зміна ролей.

Тема: «Чому мені потрібні Друзі?»

Знову обмін зворотною інформацією і зміна ролей.

Обговорення в групі.

Час – 15хв.

Вправа 3. Невербальне виявлення симпатії

Хід вправи:

Симпатію можна передавати не лише словами, описом своїх відчуттів, але й інтонацією голосу, виразом обличчя, позою, жестами, зоровим контактом, дотиком, дистанцією.

Під час цієї вправи кожен учасник може перевірити, як його сприймають інші. Один із членів групи, за бажанням, стає у центрі кола і заплющує очі. Інші члени групи наближаються до нього і невербально виявляють свої позитивні відчуття. Вони можуть притулитися, погладити тощо. У центр кола може стати кожен бажаючий.

Обговорення .

Час – 10хв.

Вправа 4. «Усмішка по колу»

Мета: створення позитивної атмосфери та оцінки своєї роботи, підведення підсумків роботи тренінгу.

Учасники тренінгу стають в коло. Беруться за руки. Кожний з них посміхається друзям зліва-справа і висловлює свої почуття, враження про роботу тренінгу, висловлює вдячність за підтримку та розуміння.

Час – 5хв.

ЗАНЯТТЯ №8.
«Відчуття у нашому житті. Вираження відчуттів»

Людина може бути щасливою,  лише за умови,

що вона вважає щастя метою життя.

  Оруелл

Мета:  продемонструвати роль відчуттів у нашому житті, необхідність їх виявлення для формування дружніх взаємин.

Вправа 1. «Привітання»

Мета: заняття емоційного напруження, позитивне налаштування на заняття.

Хід вправи:

У тренера - педагога  в руках "чарівна паличка ”, яку він зі словами привітання і побажань на сьогодні передає будь-кому з учасників тренінгу. Той, у кого "чарівна паличка ”, теж передає її із словами привітання і побажання наступному учаснику. І так продовжується доти, доки всі учасники не привітаються між собою. 

Час – 5хв.

Міні-лекція «Відчуття у нашому житті»

Емоції супроводжують нас усе життя, демонструють наше ставлення до себе, інших людей та навколишнього світу. Однак, дуже часто ми можемо бачити, що люди не вміють виявляти свої відчуття, вважають їх недоречними, намагаються приховати їх. Зрозуміло, що такої самої поведінки вони очікують і від інших.

У житті ми дуже часто зустрічаємося з ситуацією, коли людині, яка перебуває під впливом сильних емоцій, радять не переживати. Коли ми в розпачі, нам кажуть: «Припини, вище голову», «Тримайся», «Через це не варто плакати». Тому, хто страждає, кажуть: «Не плач. Подумай про щось приємне», а тому, хто сердиться: «Заспокойся, не варто сердитись. Будь об'єктивним», тому ж, хто радіє: «Не кажи «гоп».

Іншою проблемою є те, що чим ближчою для нас є людина (у прямому та .переносному значенні), тим важче говорити їй про свої відчуття. Крім того, нам легше виявляти ті відчуття, які переживалися у минулому, намовляти інших ігнорувати, пригнічувати чи відкидати свої емоції.

Відчуття любові, кохання, прихильності до інших людей, а навіть злості — все це є для людини цінним досвідом.

У нашому суспільстві побутує думка, що відчуття заважають подолати труднощі, які виникають під час спілкування. Вважається, що чим раціональніше, логічніше та об'єктивніше поводиться інша особа, тим краще вона вміє спілкуватися. Напевне, саме тому існує стереотип — ясно і чітко висловлювати свої думки. Щодо відчуттів, то ми рідко прагнемо чітко і ясно їх виявляти.

Коли хтось не усвідомлює своїх відчуттів, не сприймає або не вміє їх виражати, він виявляє їх таким чином: 1) навішує ярлики; 2) вдається до звинувачень. Чим більше відчуття стосуються мене тут і зараз, тим важче про них говорити. Іншими словами, казати про те, що Марійка відчувала колись до Іванка, якого навіть немає зараз під час розмови, значно легше, ніж про те, що я відчуваю у цю хвилину до тебе.

Емоції та переживання є нормальними і природними. Людина, позбавлена емоцій, була б подібна до механізму.

Існує щонайменше чотири способи конструктивної вербальної (словесної) передачі відчуттів.

1. Називання або опис своїх відчуттів: «Я злий», «Я стурбований», «Я маю до тебе теплі відчуття»? Дуже часто ми не маємо слів для виявлення своїх відчуттів. Тоді можемо скористатися 2—4 способами.

2.,Використання порівнянь, метафор: «Почуваю себе як новонароджений», «У мене, немов крила виросли», «У мене душа співає».

3.   Використання фразеологізмів, крилатих висловів.

4.  Опис дій, до яких я хочу вдатися у зв'язку з тим, що переживаю: «Я так хочу обійняти тебе», «Я хотіла б підійти до тебе», «У мене виникло бажання накричати на тебе».

Більшість людей не прислухається до своїх відчуттів і повністю не усвідомлює їх. Коли ми починаємо їх описувати, то можемо краще їх усвідомити. При цьому слід пам'ятати, що для конструктивного виявлення своїх переживань краще використовувати фрази, які починаються так: «Я...», «Мені...», «Мій...» і далі описувати свої

відчуття у зв'язку із ситуацією, яка переживається тут і тепер. При цьому варто ще й пам'ятати, що ми виявляємо власні відчуття, а не оцінюємо особистість іншої людини. Тому для успішного спілкування варто уникати ярликів та звинувачень.

Дехто соромиться демонструвати свої позитивні відчуття, дехто має труднощі, коли виявляє їх певним людям (ровесникам, жінкам, авторитетам). Ті, хто не звик виявляти свої позитивні відчуття, часто мотивують це тим, що людина, до якої вони мають якість почуття, і так знає про них або відчуває це інтуїтивно. Іншим розповсюдженим поясненням є думка, що коли ми говоримо голосно про почуття, вони можуть зникнути.

Все це є перебільшенням і заважає людині самовиявитися. Чим частіше ми демонструємо позитивні відчуття, тим частіше їх переживаємо. Однак виявлення позитивних відчуттів може стати важким обов'язком, якщо насправді їх не переживаємо.

Іноді люди обмежують багатогранність відчуттів, коли описують їх стандартними фразами. На щастя, є багато відтінків позитивних відчуттів і велика кількість слів для виявлення:

Мені подобається те, що ти зробив.

Я довіряю тобі.

Я вражений твоїм подарунком.

Мені цікаво з тобою.

Більшість людей мають тенденцію повторювати вчинки, які викликали в інших позитивні відчуття. Можливість виявити свої позитивні відчуття і думки у ситуаціях, де ніхто не змушує нас до цього, робить світ добрішим.

Обговорення.

Час – 15хв.

Вправа 2. «Мені подобається твій...»

Утворіть тісне коло. Кожен із учасників має сказати двом членам групи, яких він обере, речення про їхню зовнішність: «(ім'я)... мені подобається твій (твоя)...».

Після цього кожен учасник має сказати двом іншим, яких він обере, що в їхній поведінці або рисах характеру їм подобається.

Обговорення.

Що ти відчував, коли говорив приємні речі іншим?

Що ти відчував, коли чув приємні речі про себе? Що було зробити легко, а що важко?

Час – 5хв.

Вправа 3. «Ти мені дуже потрібний»

Залишіться у тісному колі. Кожен із учасників по черзі має сказати двом вибраним членам групи речення, в якому є слова: «Ти мені дуже потрібний». Висловлювання має бути щирим. Під час виконання вправи дивіться у вічі один одному.

Обговорення.

Чи важко було висловлюватися?

Чи важко було прийняти висловлювання?

Які були труднощі?

Час – 5хв.

Вправа 3. Невербальне вираження відчуттів

Ми передаємо інформацію не лише словами, але й своїм зовнішнім виглядом, манерою одягатися, позою, виразом обличчя, контактом, рухами рук і тіла, тоном голосу, дистанцією під час спілкування. За даними наших досліджень, вербальний контакт містить менше 35% інформації, яка передається, а невербальний — понад 65%. Тому для успішного спілкування варто звернути увагу і на вираз обличчя, жестикуляцію, пози, тембр голосу.

Серед невербальної інформації найінформативнішим є вираз обличчя і звучання голосу. Наприклад, усмішка свідчить про доброзичливість, готовність до співпраці та сприйняття. Зоровий контакт завжди існує між людьми, які люблять одне одного. Тембр голосу точно передає емоційне ставлення.

Часто нам буває важко довідатися про те, що відчуває інша особа. Вона говорить одне, а робить інше; здається, любить тебе, але ніколи цього не скаже. Відчуття дискомфорту в спілкуванні саме тому часто і виникає, що невербальна і вербальна інформація несуть різний зміст, одне і те саме відчуття можна передати різними способами. Наприклад, злість може виявлятися сильними різкими рухами тіла або, навпаки, повним скам'янінням. Рум'янець може бути ознакою розгубленості, сором'язливості чи злості.

Крім того, кожна суспільна група, національна чи етнічна єдність виробляє свої невербальні сигнали, які щось означають.

Важливо звертати увагу та вміти правильно вловлювати невербальні сигнали, особливо у випадках, коли вони вступають у протиріччя з вербальною інформацією. Наприклад, батько кричить на сина, вимагаючи, щоб у кімнаті було тихо, вчитель каже, що завжди має час для розмови з учнями і дивиться на годинник; приятель каже: «Я ціную тебе», але тон голосу і вираз обличчя свідчать про інше.

Отримуючи інформацію, яка містить у собі таку суперечність, здебільшого ми віримо в істинність невербальної, бо тут важче збрехати.

Підбиваючи підсумки, можна сказати, що невербальна інформація більше виявляє відчуття, ніж вербальна, однак, вона не є однозначною та очевидною і часто важко вловити її зміст. Тому для успішної комунікації з іншою людиною важливо, щоб вербальний та невербальний зміст інформації збігалися.

Час – 10хв.

Вправа 4. Групове прощання. " Комплімент ”

Мета: створити емоційний комфорт учасників тренінгу. 

Хід вправи: тримаючи в руках "чарівну паличку” тренер - педагог звертається до учасників тренінгу :”Французький письменник Томас Пейн одного разу в колі друзів сказав: "Якщо одним словом можна ощасливити людину, яким же негідником треба бути, щоб це слово не сказати”. Різкувато, але вірно. Це слово - комплімент. Комплімент – це приємне схвалення на чиюсь адресу. 

Будьте щирими, коли говорите комплімент, інакше Вам не повірять. Брехливої похвали не кажіть. Подумайте, чи є у Вас хороші слова для друзів. Спробуймо зробити один одному комплімент. Той, у кого в руках "чарівна паличка” говорить комплімент наступному учаснику, передаючи "чарівну паличку”. Вправа закінчується, коли всі одержали компліменти.  Група аплодує собі за продуктивну роботу на занятті. 

Час – 5хв.

Завершальне слово тренера – педагога.

Діти, на завершення я хочу вам порадити, якщо хтось поруч з вами страждає, плачте разом із ним, якщо хтось радіє, радійте разом з ним. Любіть ближніх. Бо любов – дивиться і бачить, чує і вислуховує. Любити – це брати участь усім своїм єством у радості чи горі ближнього. Всі ми живемо тільки один раз. Отже, все добро, яке можемо зробити зараз, не відкладаємо на пізніше. Пам’ятайте. Добро, зроблене вами, повернеться добром.